ПЕРЕДМОВА

Цього року протягом чотирьох кварталів ми вивчатимемо Євангелію від Івана. Зі скромності автор четвертої Євангелії не називає себе і не згадує про себе як про одного з двох учнів, які першими пішли за Ісусом (Від Івана 1:37). Натомість він згадує «ще одного учня», «цього учня», «учня... якого Він любив», «учня, якого любив Ісус» і «учня, котрий свідчить про це» (Від Івана 18:15; 19:26; 21:20, 23, 24). Той факт, що інші видатні учні згадуються поіменно, а ім’я Івана не згадується, вказує на те, що саме він, ймовірно, є автором цієї Євангелії.

Згідно з Духом Пророцтва, автором четвертої Євангелії був Іван, «учень, якого любив Ісус». Він був одним із трьох учнів, які стали свідками слави Христа на горі Переображення та Його агонії у саду безпосередньо перед арештом. Його життя є яскравим прикладом того, як Божа сила може повністю перетворити «сина грому» на людину, яка сповнена любові та має глибоку духовну проникливість.

«Іван горнувся до Христа, як виноградна лоза до величної опори. Задля свого Господа він нехтував небезпекою перебування в судилищі та поблизу хреста; отримавши звістку про воскресіння Христа, він поспі¬шив до гробу, випереджаючи у своєму завзятті навіть запального Петра.

Довірлива любов і безкорислива відданість, виявлені в житті й характері Івана, – це дорогоцінні уроки для християнської церкви. Іван від народження не володів таким привабливим характером, який виявився в нього наприкінці життя. Від природи він мав серйозні вади; був не тільки гордим, честолюбним, схильним до самоутвердження, але й імпульсивним, і образливим. Він та його брат були названі ″синами грому″. Гнівливість, жадоба помсти, дух критики – усе це було прита¬манне улюбленому учневі. Проте за всім цим Божественний Учитель бачив палке, щире, любляче серце. Ісус докоряв його за корисливість, руйнував честолюбні надії, випробовував віру. Але Він явив йому те, до чого прагнула його душа, – красу святості, перетворювальну силу любові». – Дії апостолів. – С.539, 540.

Усі давні джерела стверджують, що Євангелія від Івана була написана в Ефесі близько 90 року н. е. або раніше. Цей учень був кинутий у казан з киплячою олією і дивовижним чином уникнув смерті, а після цього був засланий на острів Патмос (Об’явлення 1:9). Там він написав книгу Об’явлення. Сходження Нерви на престол (96 р. н. е.) дозволило йому повернутися до Ефесу, де, як вважається, він проживав до самої смерті під час правління Траяна (98-117 рр. н. е.).

Нехай Дух Христа керує нами при вивченні уроків цього кварталу і торкнеться наших сердець у відповідь на Його любов!

Відділ Суботньої школи Генеральної Конференції